2 березня 2022
Сьомий день повномасштабної війни. Даже боженька на сьомий день відпочивав, но в нас тепер свій календар, в якому нема слова "вихідний".
Іноді нам пишуть, що, мовляв, ненависть — це не вихід. Ненависть породжує ненависть, і мир так ніколи не наступить.
О господи, яка Х-У-Є-Т-А!
Ненависть — це прекрасне, конструктивне і мобілізуюче почуття. Коли ти бачиш зруйновані вулиці міст, де ти нещодавно був. Коли з друзями і знайомими немає зв'язку, і ти не знаєш про їх долю. Коли бачиш жінок і дітей, які тікали з під обстрілів буквально без нічого. Коли бачиш ворожу техніку і солдатів, які несуть смерть всьому, що ти любиш, в тебе зароджується ненависть.
Тоді ти перестаєш сидіти вдома і переживать, коли все закінчиться. Ти ідеш записуватись у територіальну оборону. Ти ідеш готувати бандерівське смузі. Ти відвозиш продукти, медикаменти і речі в центри прийому біженців. Ти копаєш і возиш мішки з піском для блокпостів. Ти йдеш і робиш все, що може бути корисним для захисту України!
І це я зараз ще не кажу за наших військових. Адже для них ненависть — це інструмент самозбереження. Бо така підла і підступна сволота, як російська армія, не заслуговує нічого крім ненависті і зневаги. Згадайте Іловайськ, згадайте Дебальцево. Всі вісім років війни з цими покидьками. Не можна вірити жодному їхньому слову. Хороший російський окупант — мертвий російський окупант. Робіть свою роботу, рідненькі! І залишайтесь живими.
Слава Збройним Силам України! Смерть ворогам!
