Більше двох місяців всі ми живемо іншим життям. Незвичним життям. Я — один з мільйонів. З повномасштабної війною день за днем у мене почали відбирати все, шо було таким рідним, важливим і любимим.

Спочатку я втратив спокійний сон, бо кожна ніч — то була тривога за завтрашній день. Більше ніякий глобальних планів.
Я втратив родичів з росії, які були звичайними людьми, а раптом виявилися "асвабадітєлямі от нацистов і наркоманов".
Потім я втратив роботу. Свій фантастичний колектив, який збирався і будувався роками. Улюблений і такий рідний офіс став холодним і пустим.
Я втратив сім'ю. Їх потрібно було відправити закордон задля безпеки.
Я втратив заощадження. Вони були потрібні Збройним Силам України.
Я втратив здоров'я. Регулярні відвідування підвалу, холод і стрес зробили своє.
Я втратив можливість відвідати батьків. Вони в іншій частині країни, і добиратися до них не дуже безпечно.
Я втратив друга. Він загинув, захищаючи нашу країну від російських загарбників.
Я втратив надію на швидке закінчення війни. Я знаю, що я дочекаюсь перемоги, але вона ще не близько.

І коли, здавалося, в мене вже не залишилося нічого, я відчув справжню свободу. Я вільний від усього і готовий ризикувати і відбудовувати життя наново. Готовий битися і повертати своє. Мені вже нема чого боятися. Я більше не відкладатиму життя на потім. Я втратив майже все, але я живий. Я отримав свободу.

Я — один з мільйонів людей вільної і незламної України!